понеділок, 30 червня 2014 р.

Bag in Ethnic Style

Сумка в етнічному стилі

У творчості, навіть найулюбленіші наші захоплення або хобі, інколи, або врешті решт, набридають і хочеться зайнятись чимось іншим, незвичним, що вдихнуло б нам якихось свіжих ідей та дало б натхнення на нові наші роботи. Подібні настрої не проходять і повз мене. Буває, я спалахую бажанням реалізувати якийсь задум, починаю щось робити, потім зупиняюсь у якомусь ступорі, оскільки не знаю як це зробити технічно, і лізу шукати нові матеріали, техніки, копаюсь в літературі, довідниках, Інтернеті, і раптом, розумію, що нема нічого нового під сонцем, бо вже до нас багато хто відстраждав в муках творчості...
Ось так вийшло і цього разу, коли мені захотілось зв’язати літню сумку, адже літніх сумок ніколи не буває багато, тому, згадавши одну свою давню ідею, яка, можливо, колись промайнула перед очима при гулянні по Інтернету, можливо, десь пройшла по вулиці, а можливо – просто наснилась...


Я намалювала візерунок, дістала з глибокої скрині поклади бавовняних ниток, підібрала кольори і, підтримувана натхненням, почала творити. Та яке ж було моє здивування, коли я побачила, що займаюсь простим плагіатом, оскільки далека від мене народність вайю, близько чотириста тисяч представників якої загубились десь на березі півострова карибського моря в Колумбії та Венесуелі, вже давно виробляє і продає подібні торби, які вона називає не просто сумками чи то торбами, а мочилами (mochila), що з латиноамериканської іспанської перекладається як все та ж «торба, мішок, рюкзак...».
 

І я згадала почуту колись думку, що в сучасному світі, всі етнічні та автентичні роботи, у кращому випадку, створюються аборигенами заради задоволення амбіцій туристів. У гіршому випадку, імпортуються з Китаю. Можливо ви заперечуватимете цю думку, але більшість українських вишиванок на Андріївському узвозі в Києві вже мають етикетку «маде ін чіна». І не минула ця доля ні Венеції з її «муранським склом», ні «російських матрьошок», ні «африканського намиста», ні багато інших цікавих речей в «а ля етнічному стилі».
 

Але буває так, що роботи прибульців не гірше і не менш автентичніше, ніж місцевих майстрів. Мене завжди зачаровує і захоплює приклад української письменниці Наталени Королеви, яка з народження, по матері, була іспанкою (Кармен-Альфонса-Фернанда-Естрелья-Наталена), мала батька поляка (Адріан-Юрій Дунін-Борковський), але написала декілька надзвичайно чудових українських творів (Предок, Сон тіні, Легенди старокиївські та інші). 
 
Отже, мені сказали, що моя сумка, помітьте, там є ще маленька сумочка для ключів або мобілки, яка кріпиться всередині великої сумки, схожа на сумки «мочила». Не заперечую, але я трохи осучаснила свою торбу, ну хоча б кишенькою для мобілки, та декількома іншими технічними секретиками.

А ще, щоб не зраджувати своїм прикрасам та надати більшій екзотичності та етнічності своєму творінню, я причепила до неї трохи перероблену 100% автентичну прикрасу з Африки. Матеріали всі африканські: залізне дерево, баобаб, шкіра, і зроблені вони африканськими майстрами.

Сумка в етнічному стилі
Техніка:
В’язання гачком, робота зі шкірою
Матеріали:
Сумка: бавовна, вовна. Прикраса: дерево, шкіра
Розмір сумки: 40х30 см
Розмір прикраси: L 30 см
Довжина шкіряного шнурка: 70 см


Прикраси продаються, можу відправити у будь-яке місто будь-якої країни поштою (за рахунок замовника). В Києві - віддам особисто. Якщо якась річ вас зацікавила - пишіть, будь ласка, повідомлення на електронну адресу: